Da Asnavanya A Zatyem...

[westerby]

Да вы лузеры, господа левые. Жалкие, убогие лузеры. Пока националисты 20 лет учились бунтовать да стрелять, вы это время просрали. И теперь мир выбирает между фашистами и "традиционалистами". Какое будущее не выбери - везде клин. Чем вы занимались все это время, интересно знать? Позор, какие-то сраные евроскептики нашли деньги, чтобы отправить добровольцев, а вы и пяти человек не нашли? Даже в чисто агитационных целях? 

Зауваження ніби слушне: попри приставку народна біля слова республіка (яке по ідеї мало би створювати алюзію на концепт ‘країн народної демократії’), серед фундаментальних принципів основних законів Країни Дамбасків — православіє, самодєржавіє, народность.

Тут цікавіі дві речі.

По-перше: посполитий спостерігач в реальному часі отримує уявлення про те, якою була тзв. ‘Росія которую оні потєрялі’. Фікційний ідилічно-романтичний світ минулого з його високою літературою і франкомовним дворянством був таким меґа-постером, що його вішають на будівлю, яка є вже в зовсім сумнезному стані. Путінленд 1913 року мав ознаки, аналоґічні ознакам Путінленду 2013 року — з поправкою на науковий та технічний проґрес — царь, вертикаль влади, всесильність поліції, контроль за друкованим словом і жорсткий етнічно-реліґійний націоналізм за візантійським патерном злиття церкви з держапаратом (протягом двох століть царі так боялися конкуренції на верхівці вертикалі, що навіть забороняли вибирати патріарха РПЦ — так було аж до 1917 року).

По-друге: вказуючи на відсутність ‘лівих добровольців’ на боці Дамбасків в Українській Війні за Незалежність, автор лінкованого допису намагається (свідомо чи несвідомо) сформувати враження, ніби основною керівною та спрямовуючою силою ‘боротьби за комунізм’ в Іспанії-1936, у В’єтнамі, в Анґолі чи на Кубі були якісь ‘ліві добровольці’. Насправді, основним двигуном цих сил і призначальником добровольців був Третій Інтернаціонал (Комінтерн) та його спадкоємці — тобто, de facto, один із відділів ЦК ВКП(б)/КПСС. Щойно постачання людських та інших ресурсів припинялося, все ‘будівництво комунізму’ згортали за одну ніч. Ідеї ‘соціалістичних інтернаціоналів’ — попри вдавану ‘розвинутість науково-теоретичної бази’ — зводилися до простої боротьби проти Західного Світу за участі розмаїтих марґінальних елементів, які змарнували всі інші нагоди на самореалізацію в своїх домашніх соціумах, кожен з яких продав за 30 срібняків свою країну та її свободу во ім’я особистої кар’єри. Антізападнікі РІ мутували в комуністичних інтернаціоналістів СССР, а потім знову в антізападніків РФ. Галицьких москвофілів 19 століття набирали з розряду тих самих злочинців та дурнів, які в Міжвоєння склали кістяк КПЗУ,  від 1940-х і до згинення есесеру доносили на антикомуністичний рух опору, а в 2000-ні — дуже майстерно сформований фундамент під неомосквофільство під робочою назвою УПГКЦ.

Циклічність не припиняється, і ймовірно, що років за 20-30 ми побачимо чергову — ‘нову-нову ліву’ — реінкарнацію цих емісарів Кремля. Але наразі (наразі) ця вся братія виступає не за права трудящихся і не за класову рівність, а за ‘духовність, традиції та Європу націй’. Marine Le Pen, Jobbik, польська Falanga, грецький Golden Dawn та інші представники поточного, Шостого Інтернаціоналу, справедливо можуть бути збірно іменовані Націнтерн.  Але то наразі ;)