Muh Colonisayshn

[westerby]

На фото—зразок інституційного дебілізму, наритого в 'укрсфері' помийної ями під назвою Фейсбук.
В останньому поколінні іміґрантів з УРСР особливо яскраво представлені ті, хто «пробився» в Америку через розмаїті ґранти від орґанізацій типу 'Open Society'. На відміну від пахарів з попередніх хвиль, ці люди нічого тяжчого за хуй олівець в руках не тримали і поняття не мають звідки беруться гроші, як побудована економіка чи що/хто їх захищає. Після приїзду в Штати і промивання мозґів ідеями Сауля Алінського, ці люди стають ідеальними виборцями-далбайобами ЦК ДП США: gun control, celebrate diversity, refugees welcome, blm, вотетовотвсьо. Ну і ясно шо асоціювати ці далбайоби себе будуть з Угнітьоннимі Народамі Міра В Яких Все Забрали Колонізатори, ане з Цивілізацією.

Мимоволі згадав ше одну подію восьмилітньої давності, коли в чернівецькій гімназії під час ремонту знайшли 'капсулу часу' — записку учнів десь такних робіт - чернівецькій гімназії виявили записку. Її написали колишні вихованці цього навчального закладу, не то перед WW1 (коли Буковина була Австрійським Коронним Краєм), не то в 1920-і роки (Королівство Румунія). (Записка при витяганні троха розсипалась і точно ідентифікувати дату не вдалося).

"Суть листа в наступному – знайте як ми жили, любили Україну і були волелюбними як гуцули-індіанці. І навіть намалювали такого індіанця з ірокезом, але видно, що це і гуцул. – По одязі та кушчі – сумці, куди гуцули ставлять брусок, щоб наточити косу".

Одного цього речення вистачає, жеби зрозуміти, якими гандонами були всі ці 'будителі руського духу', 'діячі національного відродження': Шашкевич, Головацький, Дідицький, Духнович, Дудикевич, Купчанко і сотні інших, включно з їбучими попами-русотяпами, яких продукували як з конвеєра. Взяти tabula rasa юнаків і дівчат, яких готувалося нібито на 'майбутню еліту українського національного руху' і втюхати їм в голову, що вони є представниками/нащадками/друзями/союзниками не Західної Цивілізації, не Античних Греків, не Римлян, Європейців, не Християнської Коаліції, яка врятувала Відень у 1683-му, не винахідників парового двигуна, телефона, радіо, не представників Індустріяльної Революції, не творців Континентального чи Звичаєвого Права. Нє, молодим буковинсько-руським/українським гімназистам наказували себе ототожнювати з ІНДІАНЦЯМИ, які за весь час свого перебування на 'споконвічних етнічних індіанських землях' навіть КОЛЕСО не змогли придумати, і чиїм основним досягненням виявилася майстерність у зніманні скальпу з людської голови.

І завдяки попам-русотяпам вкупі з інституційно вихованими 'страждальцями', ця доґматика 'бідної нещасної жертви' далі живе як паразит у головах багатьох, вже навіть у 21-му столітті.