"Секулярність" України: Так, а навіть Ні!
Nov. 5th, 2018 04:06 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
westerbyНа тлі перипетій із томосом©™ вирішив розвіяти один поширений міф: про те, що Україна нібито 'світська держава, так в Конституції записано'. Аж ніяк ні. Тобто, ані так, ані ні. I regret to inform you :-)
Шоб зрозуміти, про шо йдеться, треба повернутися в безсонну ніч 27-28 червня 1996 року, коли 450 красноглазіків вирішили зафіналізувати довготривалі дискусії і нарешті прийняти Основний Закон, без якого Україна жила була нецілих 5 років від свого створення як держави.
Багато питань було дуже принципових, зокрема питання мови, державного суверенітету, блоковості-позаблоковості, статусу Криму-Севастополя etc. Йшлося дуже сильно теж про державну символіку: комуністи зі шкіри лізли, так хотіли пропхати свою ідею про ‘маліновий флаґ Войска Запарожскава’—було прийнято традиційний стяг, трохи його кодифікувавши (із жовто-блакитного прапор став синьо-жовтим).
Питання церковності-реліґійності не належали до принципових; Галицькі церкви (УГКЦ та УАПЦ) були леґалізовані вже давно, але поза межами Західної України люди реліґією цікавилися відносно слабо, як в анекдоті про „Коли не прийду до церкви, все паски святять!” В цілому, Україна і зараз не є особливо реліґійною державою, а в 1996-му тим більше: партією №1 на всіх виборах до кінця де’яностих років були комуністи.
Темам реліґійним Конституція 1996 року присвятила аж одну Статтю 35-ту:
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Здавалось би, формулювання терпиме, ніби всіх влаштовує і всім норм. Шо малося на увазі:
—шо можна колядувати і ходити з вертепом і колядників не буде бити ОМОН;
—шо можна ходити до причастя і до сповіді і паску святити і не боятися шо в школі 2 поставлять або незадовільну поведінку або на дошці позору вивісять
—шо дитину можна буде похрестити чи зробити обрізання чи провести бар міцва і з роботи не звільнять
—шо не буде спеціальних робочих і навчальних днів у реліґійні свята в рамках боротьби за атеїзм
—шо не будуть вимагати на прикладі жаби доводити до переконання, шо Бога нема
—шо просто хрестик можна буде носити
ітд.
Здавалося би, все ок. Але на виході отрималася трішки хуйня
Народні обранці, демократи-недемократи, партократи-непартократи, ліберали, радикали, з переконаннями і без, не були ані за ані проти реліґійної чи світської держави, але всі були трішечки ‘совєтськуваті’ — як то кажуть, „тяжке дитинство, дерев’яні іграшки©”—не довго думаючи, просто хуярнули в 35 статтю копіпасту зі знайомого їм з курсу Історії КПСС лєнінського Декрета об отделении церкви от государства и школы от церкви
Зробим порівняльний аналіз, аби зрозуміти звідки ноги ростуть:
Декрет СНК, Пункт 1. Церковь отделяется от государства.
КУ, Стаття 35: Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави […]Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
КОМЕНТАР: Тут ніби всьо ясно. КУ ніби трішки конкретизує зміст, але треба розуміти, що Пункт 1 Декрету—то є тільки свого роду ‘преамбула’.
Декрет СНК, Пункт 2. В пределах Республики запрещается издавать какие-либо местные законы или постановления, которые бы стесняли или ограничивали свободу совести, или устанавливали какие бы то ни было преимущества или привилегии на основании вероисповедной принадлежности граждан.
Декрет СНК, Пункт 3. Каждый гражданин может исповедывать любую религию или не исповедывать никакой. Всякие праволишения, связанные с исповеданием какой бы то ни было веры или неисповеданием никакой веры, отменяются.
Примечание. Из всех официальных актов всякое указание на религиозную принадлежность и непринадлежность граждан устраняется.
КУ, Стаття 35: Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої
КОМЕНТАР: Формулювання майже однослівне; примітка про відсутність чи наявність графи «віросповідання» в КУ відсутнє. «Ані не можна, ані не не можна»
Декрет СНК, Пункт 4. Действия государственных и иных публично-правовых общественных установлений не сопровождаются никакими религиозными обрядами или церемониями.
КОМЕНТАР: в Декреті Ільїчя формулювання є; в Конституції нема. По факту—голова РДА спокійно може перерізати червону стрічку з батюшками, рабинами та/або імамами.
Декрет СНК, Пункт 5. Свободное исполнение религиозных обрядов обеспечивается постольку, поскольку они не нарушают общественного порядка и не сопровождаются посягательствами на права граждан Советской Республики.
Местные власти имеют право принимать все необходимые меры для обеспечения в этих случаях общественного порядка и безопасности.
КУ, Стаття 35: [Це право включає свободу] безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
КОМЕНТАР: Майже копіпаста з Лєніна. Особливо можна не заглиблюватися.
Декрет СНК, Пункт 6. Никто не может, ссылаясь на свои религиозные воззрения, уклоняться от исполнения своих гражданских обязанностей.
Изъятия из этого положения, под условием замены одной гражданской обязанности другою, в каждом отдельном случае допускаются по решению народного суда.
КУ, Стаття 35: Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
КОМЕНТАР: Фактично те саме, з одною відмінністю. В Декреті СНК говориться про якусь незрозумілу 'гражданскую обязанность', ане 'военную'; то така можна зрозуміти як данину часу: надворі був лютий 1918 року, в більшовиків була тєма «за припинення війни», на носі було підписання миру з Німеччиною ітд. Призов знову впровадили трохи пізніше, коли закручували інші гайки.
Декрет СНК, Пункт 7. Религиозная клятва или присяга отменяется.
В необходимых случаях даётся лишь торжественное обещание.
КОМЕНТАР: КУ нічого на цю тему не говорить, тобто: клястися на Біблії (наприклад) ані не обов'язково, ані не заборонено.
Декрет СНК, Пункт 8. Акты гражданского состояния ведутся исключительно гражданской властью: отделами записи браков и рождений.
КОМЕНТАР: КУ нічого на цю тему не говорить.
Декрет СНК, Пункт 9. Школа отделяется от церкви.
Преподавание религиозных вероучений во всех государственных и общественных, а также частных учебных заведениях, где преподаются общеобразовательные предметы, не допускается.
Граждане могут обучать и обучаться религии частным образом.
КУ, Стаття 35: …а школа - від церкви
КОМЕНТАР: Розгорнуте і значно жорсткіше формулювання з Декрету СНК в КУ перетворилося на 4 слова, які невідомо що значать у кінці 20 століття. В Декреті СНК йшлося про де факто не тільки скасування уроків реліґії, а також про скасування явища 'парафіяльних' (пріходскіх) шкіл etc. Конституція України натомість на цю тему дає формулювання настільки загальне і розмите, що інтерпретувати його можна як хоч.
Декрет СНК, Пункт 10. Все церковные и религиозные общества подчиняются общим положениям о частных обществах и союзах, и не пользуются никакими преимуществами и субсидиями ни от государства, ни от его местных автономных и самоуправляющихся установлений.
КОМЕНТАР: КУ на цю тему нічого не говорить, але наскільки мені відомо, в часи Яника 'УПЦ МП' отримувала дотації з бюджету (=коштів платників податків). І це однозначно піздєц.
Декрет СНК, Пункт 11. Принудительные взыскания сборов и обложений в пользу церковных и религиозных обществ, равно как меры принуждения или наказания со стороны этих обществ над их сочленами, не допускаются.
КОМЕНТАР: У деяких із західних держав є практика сплати (наприклад) невеликого податку, якщо ти католик/протестант на користь своєї церкви. Наприклад, католики Австрії платять 1% податку, який іде на фінансування РКЦ. Католицька Церква в Польщі просто напряму дофінансовується державою, зокрема на основі Конкордату РП і Ватикану. У нас такого не практикують.
Декрет СНК, Пункт 12. Никакие церковные и религиозные общества не имеют права владеть собственностью. Прав юридического лица они не имеют.
КОМЕНТАР: в Українському законодавстві таких ущемлень у правах немає. За рідкісними вийнятками, коли держава відмовляється реєструвати реліґійну орґанізацію, церкви, костели, доми молитв, синагоги ітд є власністю конкретних зареєстрованих реліґійних громад.
Декрет СНК, Пункт 13. Все имущества существующих в России церковных и религиозных обществ объявляются народным достоянием. Здания и предметы, предназначенные специально для богослужебных целей, отдаются, по особым постановлениям местной или центральной государственной власти, в бесплатное пользование соответственных религиозных обществ.
КОМЕНТАР: в Українському законодавстві такого немає.
ЩО МАЄМО У ПІДСУМКУ?
Ситуація не задовільняє в основному антиклерикалів, які хотіли би жорсткішої, Lenin style секуляризації. Але КУ ні про яку ‘світську/секулярну’ державу не говорить, хоч як би того не хотілося. Тому дії органів державної влади у справі томосу і ‘створення помісної церкви’ є цілковито в межах правового поля—така-собі ‘доктрина світоглядної невизначеності’ немоноґенної країни.
Шоб зрозуміти, про шо йдеться, треба повернутися в безсонну ніч 27-28 червня 1996 року, коли 450 красноглазіків вирішили зафіналізувати довготривалі дискусії і нарешті прийняти Основний Закон, без якого Україна жила була нецілих 5 років від свого створення як держави.
Багато питань було дуже принципових, зокрема питання мови, державного суверенітету, блоковості-позаблоковості, статусу Криму-Севастополя etc. Йшлося дуже сильно теж про державну символіку: комуністи зі шкіри лізли, так хотіли пропхати свою ідею про ‘маліновий флаґ Войска Запарожскава’—було прийнято традиційний стяг, трохи його кодифікувавши (із жовто-блакитного прапор став синьо-жовтим).
Питання церковності-реліґійності не належали до принципових; Галицькі церкви (УГКЦ та УАПЦ) були леґалізовані вже давно, але поза межами Західної України люди реліґією цікавилися відносно слабо, як в анекдоті про „Коли не прийду до церкви, все паски святять!” В цілому, Україна і зараз не є особливо реліґійною державою, а в 1996-му тим більше: партією №1 на всіх виборах до кінця де’яностих років були комуністи.
Темам реліґійним Конституція 1996 року присвятила аж одну Статтю 35-ту:
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Здавалось би, формулювання терпиме, ніби всіх влаштовує і всім норм. Шо малося на увазі:
—шо можна колядувати і ходити з вертепом і колядників не буде бити ОМОН;
—шо можна ходити до причастя і до сповіді і паску святити і не боятися шо в школі 2 поставлять або незадовільну поведінку або на дошці позору вивісять
—шо дитину можна буде похрестити чи зробити обрізання чи провести бар міцва і з роботи не звільнять
—шо не буде спеціальних робочих і навчальних днів у реліґійні свята в рамках боротьби за атеїзм
—шо не будуть вимагати на прикладі жаби доводити до переконання, шо Бога нема
—шо просто хрестик можна буде носити
ітд.
Здавалося би, все ок. Але на виході отрималася трішки хуйня
Народні обранці, демократи-недемократи, партократи-непартократи, ліберали, радикали, з переконаннями і без, не були ані за ані проти реліґійної чи світської держави, але всі були трішечки ‘совєтськуваті’ — як то кажуть, „тяжке дитинство, дерев’яні іграшки©”—не довго думаючи, просто хуярнули в 35 статтю копіпасту зі знайомого їм з курсу Історії КПСС лєнінського Декрета об отделении церкви от государства и школы от церкви
Зробим порівняльний аналіз, аби зрозуміти звідки ноги ростуть:
Декрет СНК, Пункт 1. Церковь отделяется от государства.
КУ, Стаття 35: Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави […]Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
КОМЕНТАР: Тут ніби всьо ясно. КУ ніби трішки конкретизує зміст, але треба розуміти, що Пункт 1 Декрету—то є тільки свого роду ‘преамбула’.
Декрет СНК, Пункт 2. В пределах Республики запрещается издавать какие-либо местные законы или постановления, которые бы стесняли или ограничивали свободу совести, или устанавливали какие бы то ни было преимущества или привилегии на основании вероисповедной принадлежности граждан.
Декрет СНК, Пункт 3. Каждый гражданин может исповедывать любую религию или не исповедывать никакой. Всякие праволишения, связанные с исповеданием какой бы то ни было веры или неисповеданием никакой веры, отменяются.
Примечание. Из всех официальных актов всякое указание на религиозную принадлежность и непринадлежность граждан устраняется.
КУ, Стаття 35: Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої
КОМЕНТАР: Формулювання майже однослівне; примітка про відсутність чи наявність графи «віросповідання» в КУ відсутнє. «Ані не можна, ані не не можна»
Декрет СНК, Пункт 4. Действия государственных и иных публично-правовых общественных установлений не сопровождаются никакими религиозными обрядами или церемониями.
КОМЕНТАР: в Декреті Ільїчя формулювання є; в Конституції нема. По факту—голова РДА спокійно може перерізати червону стрічку з батюшками, рабинами та/або імамами.
Декрет СНК, Пункт 5. Свободное исполнение религиозных обрядов обеспечивается постольку, поскольку они не нарушают общественного порядка и не сопровождаются посягательствами на права граждан Советской Республики.
Местные власти имеют право принимать все необходимые меры для обеспечения в этих случаях общественного порядка и безопасности.
КУ, Стаття 35: [Це право включає свободу] безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
КОМЕНТАР: Майже копіпаста з Лєніна. Особливо можна не заглиблюватися.
Декрет СНК, Пункт 6. Никто не может, ссылаясь на свои религиозные воззрения, уклоняться от исполнения своих гражданских обязанностей.
Изъятия из этого положения, под условием замены одной гражданской обязанности другою, в каждом отдельном случае допускаются по решению народного суда.
КУ, Стаття 35: Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
КОМЕНТАР: Фактично те саме, з одною відмінністю. В Декреті СНК говориться про якусь незрозумілу 'гражданскую обязанность', ане 'военную'; то така можна зрозуміти як данину часу: надворі був лютий 1918 року, в більшовиків була тєма «за припинення війни», на носі було підписання миру з Німеччиною ітд. Призов знову впровадили трохи пізніше, коли закручували інші гайки.
Декрет СНК, Пункт 7. Религиозная клятва или присяга отменяется.
В необходимых случаях даётся лишь торжественное обещание.
КОМЕНТАР: КУ нічого на цю тему не говорить, тобто: клястися на Біблії (наприклад) ані не обов'язково, ані не заборонено.
Декрет СНК, Пункт 8. Акты гражданского состояния ведутся исключительно гражданской властью: отделами записи браков и рождений.
КОМЕНТАР: КУ нічого на цю тему не говорить.
Декрет СНК, Пункт 9. Школа отделяется от церкви.
Преподавание религиозных вероучений во всех государственных и общественных, а также частных учебных заведениях, где преподаются общеобразовательные предметы, не допускается.
Граждане могут обучать и обучаться религии частным образом.
КУ, Стаття 35: …а школа - від церкви
КОМЕНТАР: Розгорнуте і значно жорсткіше формулювання з Декрету СНК в КУ перетворилося на 4 слова, які невідомо що значать у кінці 20 століття. В Декреті СНК йшлося про де факто не тільки скасування уроків реліґії, а також про скасування явища 'парафіяльних' (пріходскіх) шкіл etc. Конституція України натомість на цю тему дає формулювання настільки загальне і розмите, що інтерпретувати його можна як хоч.
Декрет СНК, Пункт 10. Все церковные и религиозные общества подчиняются общим положениям о частных обществах и союзах, и не пользуются никакими преимуществами и субсидиями ни от государства, ни от его местных автономных и самоуправляющихся установлений.
КОМЕНТАР: КУ на цю тему нічого не говорить, але наскільки мені відомо, в часи Яника 'УПЦ МП' отримувала дотації з бюджету (=коштів платників податків). І це однозначно піздєц.
Декрет СНК, Пункт 11. Принудительные взыскания сборов и обложений в пользу церковных и религиозных обществ, равно как меры принуждения или наказания со стороны этих обществ над их сочленами, не допускаются.
КОМЕНТАР: У деяких із західних держав є практика сплати (наприклад) невеликого податку, якщо ти католик/протестант на користь своєї церкви. Наприклад, католики Австрії платять 1% податку, який іде на фінансування РКЦ. Католицька Церква в Польщі просто напряму дофінансовується державою, зокрема на основі Конкордату РП і Ватикану. У нас такого не практикують.
Декрет СНК, Пункт 12. Никакие церковные и религиозные общества не имеют права владеть собственностью. Прав юридического лица они не имеют.
КОМЕНТАР: в Українському законодавстві таких ущемлень у правах немає. За рідкісними вийнятками, коли держава відмовляється реєструвати реліґійну орґанізацію, церкви, костели, доми молитв, синагоги ітд є власністю конкретних зареєстрованих реліґійних громад.
Декрет СНК, Пункт 13. Все имущества существующих в России церковных и религиозных обществ объявляются народным достоянием. Здания и предметы, предназначенные специально для богослужебных целей, отдаются, по особым постановлениям местной или центральной государственной власти, в бесплатное пользование соответственных религиозных обществ.
КОМЕНТАР: в Українському законодавстві такого немає.
ЩО МАЄМО У ПІДСУМКУ?
Ситуація не задовільняє в основному антиклерикалів, які хотіли би жорсткішої, Lenin style секуляризації. Але КУ ні про яку ‘світську/секулярну’ державу не говорить, хоч як би того не хотілося. Тому дії органів державної влади у справі томосу і ‘створення помісної церкви’ є цілковито в межах правового поля—така-собі ‘доктрина світоглядної невизначеності’ немоноґенної країни.
