« Итак, что мы имеем. А имеем мы стыдобищу на весь мир: русские десантники проявили топографический кретинизм, заехали на украинскую территорию и были там схвачены. Лоханулись, однако это не повод для осуждения. Позор в том, как они себя повели после задержания, причем все поголовно. Да, кто-то попытается оправдаться, что это отдельный досадный случай и нельзя по 10 зашкваренным пидорасам судить о всех славных русских десантниках. Что можно, а что нельзя – это дело вкуса. Но БУДУТ сейчас судить о десантуре именно по этому эпизоду. Потому что никто в мире не слышал о подвиге салаг-срочников из 6-й роты псковских десантников, а заикающихся контрактников из 331-го гвардейского парашютно-десантного полка 98-й гвардейской Свирской Краснознамённой ордена Кутузова 2-й степени воздушно-десантной дивизии уже лицезрела вся планета. Это не заявка темы для дискуссии, это просто констатация факта.

Отдельно хочется сказать о поведении нашего верховного главнокомандующего, который в очередной раз повел себя, как конченая мудачина. Инцидент произошел утром 25 числа. Вечером украинская пропаганда уже вовсю издевалась над армией РФ, смакуя блеянье российских военнослужащих на пресс-конференции и видеодопросах. По крайней мере с утра 26 августа надо было употребить всю дипломатическую и пропагандистскую мощь страны, чтобы уладить скандал. Но Кремль ссыкливо спрятал голову в песок и ничего не предпринимал. А ведь по меньшей мере один десантник был тяжело ранен! Ладно, на солдатика похуй, бабы еще нарожают. Но в тот день Путин встречался с Порошенко в Минске. Отличная возможность эффектно решить вопрос: Путин публично по-человечески попросит отпустить бедолаг, а Порошенко сделает жест доброй воли и передаст нарушителей границы на родину. Тысячи лайков доброму дядько Петро обеспечены. Отказать в просьбе в такой ситуации он просто не сможет. Но верховный такой инициативы не проявил.

Совершенно глупо было надеяться, что о заблудившихся десантниках никто ему не напомнит. Напомнили. В ответ он, запинаясь, стал нести пургу: дескать министр обороны ему еще не докладывал, но он где-то слышал, что десантники патрулировали границу и по ошибке проникли на территорию соседнего государства. И, дескать, даже оружие у них было «не заряжено».

Ну, не дебил ли? Во-первых, десантники не могут патрулировать границу по определению. Почему? Да потому что десантники, к тому же костромские, тупо не знают, где находится государственная граница. Я больше скажу – сами пограничники не знают, где она находится, так как они несут службу исключительно на пунктах пропуска, а на местности граница никогда не была демаркирована. Ее юридически просто не существует. Только в местных сельсоветах знают, где проходит граница. Она определяется исключительно исходя из прав собственности на земельные участки.

Вряд ли сам Путин придумал сказать эту хуиту про патрулирование. Не царское это дело – хуиту придумывать, для этого у него есть Псаки Песков. Так что, наверное, не Путину, а его псакам надо задать второй вопрос: если десантники на бронетехнике выехали патрулировать несуществующую границу, то почему у них было «оружие не заряжено»? Это от избытка миролюбия, штоле?

Короче, Путин выставил себя полным идиотом. За день до важного межгосударственного мероприятия происходит из ряда вон выходящее происшествие, грандиозный скандал международного масштаба, а ему, видите ли, министр обороны еще не доложил. Может быть, министр обороны такой же мудак, как и подполковник Немоляев, который потерял своих солдат? Ну, хуле, подумаешь, десяток десантников вторглись на чужую территорию – это ж не повод тревожить царя, пусть дурочку корчит из себя перед всем миром.

Что будет дальше, я скажу почти наверняка: украинские власти обратятся к родственникам задержанных, которых они упорно называют пленными, с просьбой приехать и забрать своих детей, мужей, пап. Процесс передачи блеющих десантников-гвардейцев рыдающим мамкам они снимут во всех ракурсах и эти кадры облетят весь мир. Прокомментируют все это именно так, как надо: дескать, российские власти бросили своих солдат (включая тяжелораненного), не пытались официально разрешить инцидент, принести извинения украинской стороне за невольное вторжение. Потому что для них солдаты – ничто. И это, блять, чистая правда! Наверное, впервые я соглашусь с укропропагандой.»

Ну або як варіант можна їх привезти в Н'ю Йорк і тупо передати в прямому ефірі Ради Безпеки ООН лічьно товаріщю Чюркіну. Є шанс шо якийсь з пацанів виріщить принагідно розбити йому його надзвичайне та повноважне їбало. Це буде 5+ :)

Ні, це не Вільгельм Пік, це наші нові знайомі з Націнтерну.

Але все одно слабенько, до порівняння з Revolutionäre Zellen там чи Rote Armee Fraktion.

А крім рускіх заробітчан, які за кредити поїхали на Дамбас вмирати, ше дивіться яка Хезбола там присутня. Красава.

Хто не знає — у нас у Львівській та Волинській областях зараз періодично збирають людей — хто має шенгенки або польські націоналки, ну і вільний час — на одноденні поїздки під границю за бронежилетами та касками для наших хлопців на Сході. Підвозять тебе під піший перехід, переходиш, по той бік тобі дають бронік і каску, переходиш границю, несеш до свого автобуса, передаєш керівникам ґрупи і везуть теба додому до Львова чи звідки там ґрупа приїхала.

Правила такі, що (1) можна перенести тільки одну одиницю; та (2) якщо польський митник тебе запитує мету придбаного броніка та/або каски, треба казати для особистого захисту. У такому разі артикул випускають. Наші митники переважно не задають жодних питань.

Звідки беруться броніки та каски? А хз. Деякі куплені; деякі ніби вживані натівські. Може десь зі складу, може якісь «сірі» постачання — невідомо; дарованому броніку в накладну не дивляться.

Так от, працювала система доти, доки до неї не було особливої уваги. Але українські журналісти дуже захотіли зайнятися журналістикою, і пару днів тому дивлюся я сюжет на якомусь каналі. І показують весь процес: інструктаж, людей, які пакують броніки в автобус, всю процедуру від початку до кінця. Тобто все, що не треба було показувати і про що не можна було розповідати.

Звичайно, такий сюжет не міг не спричинити службове розслідування в Польщі — і ось, чуємо, що польські митники конфіскували партію броніків на Волині. Зараз вантаж вже ніби відпустили — але не факт, що після ще декількох таких «гостросюжетних сюжетів» подібні проблеми знову не виникнуть.

Да вы лузеры, господа левые. Жалкие, убогие лузеры. Пока националисты 20 лет учились бунтовать да стрелять, вы это время просрали. И теперь мир выбирает между фашистами и "традиционалистами". Какое будущее не выбери - везде клин. Чем вы занимались все это время, интересно знать? Позор, какие-то сраные евроскептики нашли деньги, чтобы отправить добровольцев, а вы и пяти человек не нашли? Даже в чисто агитационных целях? 

Зауваження ніби слушне: попри приставку народна біля слова республіка (яке по ідеї мало би створювати алюзію на концепт ‘країн народної демократії’), серед фундаментальних принципів основних законів Країни Дамбасків — православіє, самодєржавіє, народность.

Тут цікавіі дві речі.

По-перше: посполитий спостерігач в реальному часі отримує уявлення про те, якою була тзв. ‘Росія которую оні потєрялі’. Фікційний ідилічно-романтичний світ минулого з його високою літературою і франкомовним дворянством був таким меґа-постером, що його вішають на будівлю, яка є вже в зовсім сумнезному стані. Путінленд 1913 року мав ознаки, аналоґічні ознакам Путінленду 2013 року — з поправкою на науковий та технічний проґрес — царь, вертикаль влади, всесильність поліції, контроль за друкованим словом і жорсткий етнічно-реліґійний націоналізм за візантійським патерном злиття церкви з держапаратом (протягом двох століть царі так боялися конкуренції на верхівці вертикалі, що навіть забороняли вибирати патріарха РПЦ — так було аж до 1917 року).

По-друге: вказуючи на відсутність ‘лівих добровольців’ на боці Дамбасків в Українській Війні за Незалежність, автор лінкованого допису намагається (свідомо чи несвідомо) сформувати враження, ніби основною керівною та спрямовуючою силою ‘боротьби за комунізм’ в Іспанії-1936, у В’єтнамі, в Анґолі чи на Кубі були якісь ‘ліві добровольці’. Насправді, основним двигуном цих сил і призначальником добровольців був Третій Інтернаціонал (Комінтерн) та його спадкоємці — тобто, de facto, один із відділів ЦК ВКП(б)/КПСС. Щойно постачання людських та інших ресурсів припинялося, все ‘будівництво комунізму’ згортали за одну ніч. Ідеї ‘соціалістичних інтернаціоналів’ — попри вдавану ‘розвинутість науково-теоретичної бази’ — зводилися до простої боротьби проти Західного Світу за участі розмаїтих марґінальних елементів, які змарнували всі інші нагоди на самореалізацію в своїх домашніх соціумах, кожен з яких продав за 30 срібняків свою країну та її свободу во ім’я особистої кар’єри. Антізападнікі РІ мутували в комуністичних інтернаціоналістів СССР, а потім знову в антізападніків РФ. Галицьких москвофілів 19 століття набирали з розряду тих самих злочинців та дурнів, які в Міжвоєння склали кістяк КПЗУ,  від 1940-х і до згинення есесеру доносили на антикомуністичний рух опору, а в 2000-ні — дуже майстерно сформований фундамент під неомосквофільство під робочою назвою УПГКЦ.

Циклічність не припиняється, і ймовірно, що років за 20-30 ми побачимо чергову — ‘нову-нову ліву’ — реінкарнацію цих емісарів Кремля. Але наразі (наразі) ця вся братія виступає не за права трудящихся і не за класову рівність, а за ‘духовність, традиції та Європу націй’. Marine Le Pen, Jobbik, польська Falanga, грецький Golden Dawn та інші представники поточного, Шостого Інтернаціоналу, справедливо можуть бути збірно іменовані Націнтерн.  Але то наразі ;)